Оля Полякова про молодшу дочку за кордоном: Вона дуже страждає

Співачка Оля Полякова в інтерв’ю ТСН розповіла, як переносить розставання з дочками, які нині вчаться в Лондоні. Старша донька Полякової, 17-річна Маша вступила до музичного коледжу в Лондоні. А 11-річна Аліса – до елітної школи-пансіону.

«Це школа boarding, коли навчання разом із проживанням. Школа зробила нам безпрецедентну знижку, бо хотіли українського студента. Її потрібно буде навідувати раз на три тижні. Це було дуже важке рішення, оскільки Аліса моя, мамина донечка. І вона навіть ще спить зі мною разом до цього дня. Аліса сказала: «Мамо, не віддавай мене туди». Однак я сіла з нею, поговорила, розповіла, що мені треба працювати, я мотаюся. Що я так зможу заробити гроші, допомогти країні», – розповідала раніше співачка.

Нині співачка зізнається, що Алісі дуже непросто дається життя за кордоном: «Для неї взагалі це шок – бути без мами та тата поряд, бути не вдома. Вона в нас дуже домашня дитина, дуже любить свою дачу, котів, собак, кіз, курей та інше господарство. Вона дуже страждає. Маша – навпаки, вирвалася на свободу і навіть не телефонує (усміхається – прим.ред.), що дає нам привід думати, що в неї усе гаразд».

«Аліса і Маша живуть в гуртожитках своїх закладів, і це для них особливий досвід. Але вони швидко його прийняли! Це нова сторінка їхнього життя, в якому немає мами, няні, тата…Це вже зробило їх більш самостійними!», – додає співачка.

Розповіла артистка і про чоловіка: «Мій чоловік від літа вже повнолітня людина і може виїжджати за кордон! Два тижні тому бачилися. Він був у Тбілісі (співачка бере участь у грузинському проекті «Танці з зірками» – ред.), привозив Машу на декілька днів і потім повіз її назад до Лондона. Якщо до війни ми хоча б рідко, але бачилися через мій графік, то зараз взагалі спілкуємося лише телефоном. Мені здається, що ми стали ще ріднішими».

На запитання журналіста, чи переживає Оля через те, що нині її родина розкидана світом, співачка відповіла: «Ми живемо, слава Богу, у 21 сторіччі, тому зараз комунікації дуже прості, якісні та доступні! Так, тепла рук, обіймів не вистачає, але ми все ж маємо можливість приїжджати одне до одного та бути разом наскільки це можливо. Для нашої родини це не є такою проблемою, як для тих людей, які залишилися без дому, хто не може побачити рідних, хто втратив близьких. Ми усі маємо пам’ятати про них, а це дуже боляче».