Хочу полоненого собі на Новий рік. Володимир Дантес – про гумор хлопців на передовій

Співак, телеведучий та волонтер Володимир Дантес на каналі «Дом» поділився історіями свого спілкування з військовими та волонтерами, які їздять на деокуповані території. Володимир зізнався, що часто буває вражений їхнім почуттям гумору. 

В інтерв’ю Олені Кравець Володимир Дантес розповів, як передає автівки та іншу допомогу для військових на фронт. Він пояснив, що «довозить тачку» у визначене місце і там передає відповідним людям – військовим чи волонтерам. У більшості випадків це відбувається на відносно безпечних територіях, проте бувають різні моменти. Артист пригадав випадок у Ківшарівці Харківської області.

«Інколи ми довозимо машини до військових, але не завжди прямо до них. Ми ніколи не були на якихось дуже небезпечних територіях, окрім Ківшарівки, це Харківська область. А до цього ми були в Куп’янську, в який до нашого приїзду прилетіло три рази за годину. І ось, ми доїхали вже до Ківшарівки, а там немає – ні світла, нічого. Але є люди. Ми стоїмо, і я питаю: «А де тут можна сходити в туалет?» Він (військовий – ред.) каже: «Ну, ось у ліс, тільки недалеко заходь». Я: «А недалеко – це яка відстань?» Каже: «Ну, недалеко». І ти йдеш і розумієш, що там все заміновано. Паралельно з цим починається обстріл... Повертаюся, всі просто стоять, курять. Кажу: «А що це?» Вони: «Не турбуйся, це відльоти, це виходи». Я: «А що робити, коли будуть прильоти?» – «Ну, відійди від будинку, не знаю». – «Ну, ок. Супер», – говорить Дантес, і додає, що його завжди вражає те, як наші хлопці на передовій зберігають почуття гумору. –  Словом, коли ти приїжджаєш до військових, ти розумієш, що вони супервеселі, вони «біса женуть» краще за всіх нас. У них нема часу на смуток. Так, у них дуже чорний гумор, як і у волонтерів, які на деокуповані території їздять. Бо гумор – це тільки захист. А йому так само боляче, йому так само страшно. Але він усе робить для того, щоб ми ось тут сиділи та сміялися».

Також Володимир Дантес розповів кілька історій про жарти волонтерів, і підкреслив, що гумор для них – часто єдиний спосіб трішки переключитися. «Я не знаю, як це розповідати. Ми стоїмо в Харкові, щоб їхати в Куп'янськ. І під'їжджають чоловіки. Якісь жарти постійно. Ось, один із них із позивним «Тунець» дуже серйозно так каже: «У мене є мрія. Хочу полоненого собі на Новий рік». Кажу: «Що?» – «Ну, полоненого. Це ж так цікаво: поговорити. Бо я бачив їх тільки мертвими, а я хочу живого». А ми стоїмо з Дурнєвим, і нам нібито смішно… А вони всі, їх там двадцять один: «Га-га-га». А він продовжує: «Ось, ми йдемо, у мене в руках енергетик. Я бачу, орк лежить, я його так поливаю, кажу: ну що, бадьорись, вставай!» І вони всі: «Га-га-га». Потім вони нас провели по Куп'янську, а самі поїхали в «сіру зону» витягувати людей. Наступного дня я бачив це відео. Вони були просто за 500 метрів [від бойових дій], по них шмаляли. І вже наступного дня ми з ним сидимо, щось їмо – зовсім інший чоловік, у цивільному. Ми про щось розмовляємо. І іншого вибору в нього немає, я не знаю, як він може захиститися. Він каже, що вони вже з психологом працювали. А оскільки вони не військові, їм не дають військових психологів. А цивільні психологи слухають, плачуть і кажуть, що не можуть з ними [працювати]. Не витримують. Тож нумо жартувати, нехай буде так», – говорить Володимир Дантес.